Краєзнавство - 17 Лютого 2017 - Вісті Балаклійщини - Вісті БАЛАКЛІЙЩИНИ
Четвер, 30.03.2017, 22:25

Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Посилання
Балаклійська райдержадміністрація Балаклійська районна рада
Вечірній Харків
Головна » 2017 » Лютий » 17 » Краєзнавство
19:22
Краєзнавство

  В основі роботи медичних ділянок лежала так звана стаціонар-нороз’їзна система прийому хворих. Вона полягала в тому, що лікар у визначені дні приймав пацієнтів в амбулаторії за місцем свого проживання, а в інші дні – разом з фельдшером по населених пунктах дільниці.

  Ця система була не надто зручною, тому що населення ніколи не знало, де можна знайти лікаря, і виходило, що лікар шукав хворих, а ті, в свою чергу, шукали лікаря. Території медичних дільниць мали великі розміри, охоплювали кілька волостей, і лікар більшу частину робочого часу проводив у дорозі, а не оглядав хворих. Як правило, лікарі встигали об’їхати близько 15 верст від дільниці, охоплюючи, приблизно, половину від загальної кількості хворих. Тим, кого не встигав оглядати лікар, допомогу надавали фельдшери, на долю яких випадав прийом від 50-и до 60-и відсотків хворих, що вказувало на недостатню ефективність стаціонарно-роз’їзної системи.

  Також треба зазначити, що на виїзних пунктах не було умов для надання повноцінної медичної допомоги. Це були тісні, темні і брудні приміщення, лікар не мав під рукою необхідного приладдя і медикаментів для надання допомоги і навіть на такі пункти приїздив приблизно раз на тиждень, що було незручно для хворих з гострими захворюваннями, коли порада лікаря з періодичністю один раз на тиждень дорівнювалася повній відсутності допомоги.

  Саме розуміння недоліків стаціонарно-роз’їзної системи роботи лікарів штовхало земські управи на збільшення кількості дільниць, на скорочення їхніх територій та на організацію більшої кількості стаціонарних лікарень.

  Незважаючи на низку недоліків у роботі тогочасних медичних закладів, земські лікарі надавали широкий спектр медичної допомоги населенню. Постійно зростала кількість людей, що зверталися за допомогою як до лікарів, так і до фельдшерів дільниць. Так, якщо в 1880 р. по Зміївському повіту, згідно із зем-ською статистикою, у цілому налічувалося 12568 хворих, то в 1913 р. вже 142612. Середній рівень захворюваності залишався незмінним, а представлена статистика свідчить про значне зростання довіри простих людей до земської медицини.

  Подібні показники мали і медичні дільниці Ізюмського повіту. Якщо в 1875 р. на Савинській дільниці було зафіксовано 682 хворих, а на Пет-рівській – 740, то в 1913 р. показники значно зросли – на Савинській дільниці прийняли 16070, на Петрівській — 24479 осіб. При цьому лікарі і фельдшери Савинської дільниці обслуговували 35172 жителів повіту і приймали щодня, в середньому, 67 хворих, а Петрівська дільниця охоплювала 48000 населення, щодня приймаючи 61 особу. 

  Особливої актуальності напри-кінці ХІХ – початку ХХ ст. набула протиепідемічна діяльність земств. У цей період збільшилася чисельність населення, відбувалися регулярні міграції селян у пошуках заробітків до промислових центрів. Усе це, разом з низькою гігієнічною культурою, погіршило епідеміологічний стан повітів. Частими стали локальні спалахи інфекційних захворювань, що погрожували перерости в епідемію.

  Найбільш відомими на Балаклійщині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. стали епідемія дизентерії 1885 р. на х. Хрести, коли захворіли 135 осіб, 26 з яких померли. Того ж року в Балаклії та Андріївці вирував тиф, яким захворіли 282 особи, 23 з яких померли. 

  У 1910 р. Харківську губернію охопила епідемія холери, епіцентр якої знаходився саме в тих волостях Ізюмського та Зміївського повітів, які наразі займає територія Балаклійщини. Збереглася лише загальноповітова статистика масштабів цього лиха: в Ізюмському повіті було заражено 119 сіл та 3669 жителів, 1631 з яких помер; у Зміївському повіті хвороба охопила лише землі, прилеглі до Ізюмського повіту: тут епідемія була зафіксована в 30-и селах, захворіли 525 осіб, 299 з них  померли. Відомо, що Ізюмське земство витратило на боротьбу з холерою дуже велику на ті часи суму грошей – 37246 крб. 

  Протягом серпня-грудня 1911 р. на Балаклійщині, в с. Шевелівка, була зафіксована епідемія черевного тифу, під час якої захворіли 163 особи. Причиною епідемії пізніше визнали копанку для прання білизни, зроблену поруч з джерелом питної води. Для надання негайної допомоги медичному персоналу повітових дільниць у боротьбі з епідемією губернське земство скеровувало протиепідеміологічні загони із студентів старших курсів медичного факультету, оплатило закупівлю дезінфекційних матеріалів та апаратури, а також половину вартості заражених речей, що підлягали знищенню. Такий губернський протиепідемічний загін у складі А. С. Берідзе, Й. Л. Зегель-Бернштейн (студентів 5-го курсу університету), М. М. Полякова, Р. І. Вальської, випускників школи фельдшерів, перебував у Шевелівці протягом епідемії. 

  Земські медичні працівники на дільницях, зазвичай, не очікували приїзду протиепідемічних загонів і боролися з епідеміями самостійно, проводячи дезінфекцію приміщень, влаштовуючи карантини, ізолюючи хворих (так зване барачне лікування), проводили роз’яснювально-профілактичну роботу з населенням.

  Двічі роботу повітових медичних установ порушували війни. Наприклад, під час російсько-японської війни в 1904-1905 рр. через мобілізацію лікарів та фельдшерів у Зміївському повіті з 11 медичних дільниць залишилось працювати лише 5. За даними, що збереглися, воювати на Далекому Сході були мобілізовані лікар Є. Я. Шапіро з Волохів’ярської дільниці, фельдшери С. М. Вертеловський, Ф. Порт, С. Р. Романов з Андріївської дільниці та В. П. Мельников з Балаклійської. З Лозовеньківської дільниці – лікар К. В. Горінов, з Андріївської дільниці – лікар Б. О. Зінгер.

  За часи Першої світової війни у 1914-1918 рр. медичний персонал Зміївського повіту скоротився наполовину – 8 лікарів з 16 та 29 фельдшерів з 47 були мобілізовані. Лише Андріївська дільниця працювала без скорочень.

  З дільниць, розташованих на Балаклійщині, служити в діючу армію були призвані як лікарі, так і фельдшери. Повністю була мобілізована Волохів’ярська дільниця – лікар Л. І. Семенов та троє фельдшерів: Т. Ф. Ломакін, П. З. Слюнін, Т. С. Татарський. З Шебелинської дільниці на фронт пішли лікар В. Г. Соколов та фельдшер В. Є. Ємельянов, з Балаклійської дільниці – лікар М. Д. Рапутов та фельдшер В. П. Мельников.  Заслуговує на увагу факт, що Мойша Давидович Рапутов пішов на фронт добровольцем. Також на війну призвали всіх фельдшерів Лозовеньківської дільниці: Н. Перкуна, І. А. Чепелєва та М. Іванова. 

  Лютнева буржуазна революція 1917 р. внесла суттєві зміни в діяльність земств. У травні-червні була проведена земська реформа, реалізувати яку не змогли через економічну кризу, швидке скорочення надходження податків, а наприкінці лютого 1918 р. земства були витіснені радами. У 1919 р., з приходом на Балаклійщину військ генерала Денікіна, земства відновили свою роботу, але ненадовго. В подальшому земські медичні установи Балаклійщини перейшли в підпорядкування Зміївського та Ізюмського повітових виконкомів, а створена земствами медична система стала в подальшому основою роботи радянської медицини.

  І. Пурдя, завідувач відділу краєзнавства Балаклійської СЮН

 

 

Переглядів: 34 | Додав: VistiBal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Архів записів
Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz