П`ятниця, 24.11.2017, 05:58

Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Посилання
Балаклійська райдержадміністрація Балаклійська районна рада
Вечірній Харків
Головна » 2017 » Липень » 6 » На життєвих перехрестях
10:19
На життєвих перехрестях

  Наскільки дивовижне наше життя! Ми роками можемо жити в одному місті і не знати, які унікальні люди живуть поряд. Люди, яких намагалося скорити життя, але своїм оптимістичним світосприйняттям вони зламали всі існуючі стереотипи. Нещодавно через аркуш паперу, на якому був написаний вірш-звернення до молоді, доля звела мене з чудовою інтелігентною людиною Ніною Георгіївною Горлач.

  Щоб зустрітися з Ніною Георгіївною, я приїхала до сел. Нафтовиків, підійшла до двоповерхівки, в якій вона мешкає, і в вікні першого поверху побачила красиву усміхнену жінку, яка, запитавши, хто я і звідки, не вагаючись, передала мені через відчинене вікно ключ і запросила увійти.

Зі щирої розміреної розмови з’ясувалося, що 33 роки тому Ніну Георгіївну спіткала велика біда: підступна хвороба майже позбавила її можливості рухатися, на роки «прикувавши» до помешкання. Найкоротшим шляхом до спілкування з людьми стало відчинене вікно її кухні…

– Ніно Георгіївно, розкажіть, будь ласка, про себе?

– Мені 75. У далекому 1964 році я закінчила Харківський політехнічний інститут і 24 роки працювала хіміком у нафтогазрозвідці. Є син Дмитро, який раніше займав посаду головного фельдшера району, нині він працює диспетчером станції швидкої допомоги.

– Мене до глибини душі вразив Ваш вірш-звернення до молоді,  сповнений великої любові, тепла. Що підштовхнуло Вас до його написання і взагалі, як зародилася Ваша творчість?

–  Цей вірш я написала спонтанно, але не зі свого життєвого досвіду. Адже мій син завжди поряд зі мною, допомагає мені в усьому, є моєю опорою в житті. А вірші я почала писати дуже давно. Спочатку – для себе, не зберігаючи записів, а в 55 років почала записувати, сьогодні їх близько 600. Пишу про людей, про свій життєвий досвід, по все, що відчуваю серцем, у жодному з них немає вигадки, все правда, якою б гіркою вона не була, це наче сповідь моєї душі. Раніше мої вірші друкувалися в харківському виданні «Гід».

– Ніно Георгіївно, 23 березня наш район спіткала велика біда: вибухнули склади боєприпасів на арсеналі. Як Ви пережили цю подію?

– Син відразу відправив мене до Кіровограда, до нашої рідні, яка радо мене зустріла і в якої я прожила   певний час. Я вдячна всім, хто рятував нас тоді. 23 березня, коли ми вирушали звідси в напрямку Савинець, на шляху зустрічали рятівників, які вказували безпечну дорогу, діями та добрим словом допомагали нам подолати не тільки небезпечний шлях, а й страх, який ми тоді всі відчували. Я написала вірш-присвяту всім, хто допомагав нам тієї страшної години, хто врятував наше місто від біди.

Пишу про все, что видела кругом:

Про длинные снаряды под окном,

(А где они и в комнатах лежали),

Жильцы от них куда могли бежали.

Ударная волна дробила окна, крыши,

И детский плач, и взрослых были слышны.

Бежали все, спасаясь от волны,

Нам помогали добрые сыны,

Спасенья путь указывая нам,

Чтоб наша жизнь не рвалась пополам…

–  Ваша квартира постраждала?

– Так. Вибуховою хвилею було вибите вікно, на друзки розлетілися міжкімнатні двері. Я дуже вдячна Степану Івановичу (голові Балаклійської районної державної адміністрації Степану Масельському), до якого звернулася за допомогою і він сам проконтролював, щоб мені замінили пошкоджене вікно.

Взагалі, довкруж мене дуже багато добрих людей. Коли до мене приходять лікарі і запитують, чи потрібна допомога соціальної служби, я говорю, що ні. Навіщо? Адже син з невісткою підтримують мене душевно і допомагають вирішувати побутові проблеми. Є сусіди, які приносять молоко та сир. Коли хтось із них іде до магазину, завжди заглядає до мене і запитує, що купити. Та й я, незважаючи на хворобу, багато чого роблю сама і завжди рада  кожному, хто заходить на гостину, щоб просто випити чашечку чаю та поговорити про життя…  

Звернення до молоді

Як приїду додому,

Зустрічає старенька,

Пригортає до себе

Мене любая ненька.

«Як Вам, нене, жилося? – 

Я її запитаю –

Що в житті відбулося?»

А вже відповідь знаю.

«Як тебе я побачу,

Моя рідна дитино,

Наче в небо злітаю,

Стає раєм хатина».

Будь-коли я приїду,

По голівці погладить

І як Божого Сина

До вечері посадить.

Сама сяде  напроти,

Все любується мною.

Я не знаю, що краще

Материнської любові.

Я звертаюсь з проханням

До синів і до дочок:

«Приїжджайте частіше

У ваш рідний куточок!»

Світлана Севальна,  «Вісті Балаклійщини», фото автора

 

Переглядів: 41 | Додав: VistiBal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz