Наша духовність - 2 Вересня 2016 - Вісті Балаклійщини - Вісті БАЛАКЛІЙЩИНИ
П`ятниця, 09.12.2016, 23:14

Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Посилання
Балаклійська райдержадміністрація Балаклійська районна рада
Вечірній Харків
Головна » 2016 » Вересень » 2 » Наша духовність
13:33
Наша духовність

  Напередодні 25-ї річниці Незалежності України побачила світ нова книга історика-краєзнавця Ігоря Пурді «Втрачені храми Балаклійщини». Унікальним виданням автор не лише відзначив свій власний ювілей, а й зробив подарунок усім, хто цікавиться історією рідного краю.

  Це друга книга дослідника історії Балаклійського району. В ній зібрана воєдино та систематизована вся доступна на сьогодні інформація про храми населених пунктів сучасного Балаклійського району, що існували протягом другої половини ХVІІ- початку ХХ ст. Автор досліджує минуле церковної старовини на підставі архівних матеріалів і друкованих джерел, розглядає долю церков, визначає причини і час їх руйнації, вперше висвітлює тему репресій священнослужителів у 20-30-і рр. ХХ ст. на  Балаклійщині. В книзі представлені більше ніж сто унікальних ілюстрацій (фото,будівельні проекти, документи), що раніше не друкувалися.

Редакція газети «Вісті Балаклійщини» вітає ювіляра і пропонує читачам уривок з нової книги.

Закриття та ліквідація храмів на Балаклійщині

  Перші випадки закриття храмів на Балаклійщині сталися в середині 20-х рр.  Тоді закрили церкви, що до 1917 р. були відомчими. Так, у 1924 р. Митрофаніївську церкву с. Балаклія, що належала 5-му запасному кавалерійському полку царської армії, передали під електростанцію. Петро-Павлівську церкву в пересильній в’язниці в с. Андріївка переобладнали під зсипний пункт зерна. З ліквідацією полку та пересильної в’язниці служби в цих храмах припинилися, споруди залишилися безгоспними і були використані владою для господарських потреб.

  1929 рік започаткував нову хвилю масового закриття церков та молитовних будинків. Стали активно знімати дзвони із дзвіниць. «Вилучати дзвони… можна лише за постановою Окрвиконкому на подання РВК. Місцеві органи влади реалізують вилучені дзвони через «Рудметалторг», а кошти…ці йдуть безпосередньо на культурно-освітні потреби даної місцевості…Технічну роботу в цій справі покласти на органи НКВС» — відзначалося в листі за 1930 р. Окрвиконкому до Балаклійського РВК.

  Церкви почали масово руйнувати або перетворювати на школи, культосвітні заклади, віддавали під господарські потреби, щоправда, не вирішуючи проблеми нестачі шкі-льних чи клубних приміщень.

  Закриття церков відбувалося за стандартною схемою. Активісти сільради збирали підписи жителів під клопотанням про закриття церкви або про передачу її на культурно-освітні потреби. Сільська рада клопотання задовільняла і просила підтримки у райвиконкому. І тільки після прийняття відповідного рішення РВК церква закривалася. Ця схема прослідковується за архівними матеріалами Савинського РВК про Покровську церкву с. Чепіль та Балаклійського РВК про Дмитрівську церкву с. Шевелівка, церкву Різдва Богородиці с. Лагері  та Покровську церкву с. Балаклія. Рішення місцевих РВК обов’язково розглядалися і затверджувалися президією Ізюмського Окрвиконкому.

  Показовою стала розправа над Покровською церквою с. Балаклія. Це була одна з найстаріших церков за часом заснування, у грудні 1917 р. отримала нову величну споруду, що будувалася понад 12 років і знаходилася в районному центрі. Архівна справа про закриття цієї церкви містить 198 аркушів з проханнями і підписами громадян про передачу церкви на культурно-освітні потреби села. Всього зібрано 3 321 підпис (за даними 1927 р., населення Балаклії складало майже 8 000 чол.). Рішення про закриття прийняв Балаклійський РВК у лютому 1930 р.  Пристосувати будівлю під клуб не зуміли і у 1936 р. показово підірвали вибухівкою, заздалегідь покликавши на це видовище жителів села. 

  Дослідження антирелігійної політики радянської влади на Балаклійщині дозволяє зробити хронологічну періодизацію кількості закритих храмів.

  З тридцяти трьох храмів, що діяли на Балаклійщині, за станом на 1917 р., через 20 років, у 1937 р., залишився лише один – церква Різдва Богородиці в с. Андріївка. При цьому найбільша кількість церков була закрита в 1932 р.

Злочинною виявилася і кампанія з вилучення церковних цінностей, яка почалася у 1922 р., проведена під гаслами допомоги голодуючим Поволжя. Тотальне вилучення цінностей мало на меті, по-перше, остаточно принизити церкву як духовну структуру, а по-друге, хоча це й не афішувалося, саме за рахунок церкви поліпшити економічне становище держави. Свідчення цьому — повільність у прийнятті постанови Всеросійського центрального виконавчого комітету 23 лютого 1922 р. А в Україні аналогічну постанову прийняли аж 8 березня, коли голод уже охопив переважну більшість губерній. Усім повітовим виконкомам була розіслана «Инструкция о порядке изъятия церковных ценностей в пользу голодающих».

  Думка про те, що допомога голодуючим не є головною в кампанії, підтверджується і пунктом затверджених 20 березня 1922 р. політбюро ЦК РКП(б) директив, в якому практично заборонялося замість коштовностей вносити їх вартість грошима чи продовольством. «Інструкція» передбачала лише одну поступку – зберегти особливо цінні для храму реліквії можна було, замінивши їх рівною кількістю дорогоцінного металу: «…комиссия может пойти навстречу группе (верующих), но при условии замены равноценным количеством золота и то лишь по разрешению ЦК Помгол.». Показовим є і лист НКВС до всіх окружних адміністративних відділів: «Такі речі культу, як ікони, іконостаси… через те, що…їх не можна реалізувати…треба знищувати».

  Як правило, вилучення цінностей готувалося і супроводжувалося антирелігійною агітацією та пропагандою. Активно проходили антирелігійні зібрання і мітинги. Так, мітинг жителів с. Асіївка та хуторів Попівка, Соколівка, Вовчеярський у травні 1922 р.  постановив: «Изъять церковные ценности из всех церковных культов, так как они никакой пользы не приносят».

  Згідно з протоколами вилучення цінностей у церквах Балаклійщини, вилучалися, в основному, срібні предмети для проведення літургії: чаші, хрести, кадила, звездиці, діскоси, оклади священних книг. У Воскресенській церкві с. Андріївка вилучено 30 фунтів срібла, в Архангело-Михайлівській с. Шебелинка — 172 фунти, у Миколаївській с. Мілова – 6,5 фунта, у Покровській с. Глазунівка — 168 фунтів. У Троїцькій церкві с. Пришиб конфісковано 17 фунтів 94 золотники срібних предметів культу, два срібних дзвони з написами про дарунок від Петра І загальною вагою 2 пуди 30 фунтів. Пришибські активісти не посоромилися розорити родовий склеп Данилевських у підвалинах храму і забрали шпагу, яка лежала на домовині письменника Г. П. Данилевського. На думку місцевої комісії, вона  виготовлена із золота і срібла вагою 1 фунт 30 золотників. Духовенство без ентузіазму зустріло постанову, але більшість з них не виявляла відвертої ворожості до дій органів влади, архівні матеріали не засвідчують фактів опору духовенства вилученню коштовностей.

  Кампанія з вилучення церковних цінностей, а пізніше, в 30-і рр., закриття храмів, свідчить про те, що церкви Балаклійського району припиняли діяльність через політику комуністичного режиму, спрямовану на боротьбу з релігійністю і проти впливу церкви на населення.

І. Миколаєнко

Переглядів: 43 | Додав: VistiBal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Copyright MyCorp © 2016Зробити безкоштовний сайт з uCoz